За кілька днів після початку війни в Україні найвища будівля Тайваню — культовий хмарочос Тайбей 101 — засяяла квітами українського національного прапора. Однак на цьому символічному жесті підтримка Тайванем України не закінчилася, а навпаки, лише розпочалася.
З початку російського вторгнення минуло майже чотири місяці, але величезна хвиля солідарності, що виникла у тайванському суспільстві відразу ж після початку конфлікту, не слабшає. Тайванці підтримують українців за допомогою кампаній зі збору коштів, організованих некомерційною організацією «Тайвань підтримує Україну» (台灣烏克蘭 陣線) або безпосередньо урядом Тайваню. Відібрані суми потім направляються не лише до постраждалих районів України, а й розподіляються між сусідніми країнами, які зараз справляються з натиском громадян України, які рятуються від жахів війни. Частину цих грошей також було переведено до Чехії, де було використано для допомоги біженцям, які знайшли притулок на чеських землях.
Крім грошей, тайванці також надсилають гуманітарну допомогу у вигляді предметів першої необхідності, таких як дитяче харчування чи спальні мішки. Незважаючи на очевидні історичні та географічні відмінності між двома країнами, вони мають одну спільну рису. Тайвань, як і Україна, стикається із загрозою, що зростає, з боку авторитарного і незрівнянно сильнішого сусіда, тому не дивно, що тайванці не залишаються байдужими до російської агресії.
Неофіційний союз
Історично відносини між Україною та Тайванем можна було вважати відносно холодними, хоча двостороння співпраця бере початок із 1992 року, це лише неофіційні відносини, і тому посольство України на Тайвані досі так і не відкрите. Тайвань навіть не має економічного і культурного офісу, а всі консульські процеси проходять через тайбейський офіс у Москві. Проте 26 лютого у зв’язку з початком війни в Україні ці повноваження було передано посольству у Варшаві.
Після розпаду Радянського Союзу 1991 року уряд Тайваню почав активно працювати над налагодженням відносин із новою незалежною Україною. У січні наступного року тодішній заступник міністра закордонних справ Цзян Сяоянь (蔣孝嚴 jiǎng xiào yán) відвідав Україну для встановлення офіційних дипломатичних відносин, двосторонніх торговельно-економічних обмінів та науково-технічного співробітництва. Однак час цього візиту був не зовсім вдалим, оскільки саме в цей період Китайська Народна Республіка намагалася налагодити дипломатичні відносини з Україною. На відміну від Тайваню, вона досягла успіху у своїх зусиллях.
Після першої невдалої спроби Цзян Сяоянь вдруге вирушив до України у квітні того ж року, але замість налагодження взаємної співпраці зіткнувся здебільшого з різкими протестами китайського уряду. Тимчасовий повірений у справах Китайської Народної Республіки в Україні Ю Чженьці (于振起 yú zhèn qǐ) негайно організував зустріч із першим заступником міністра закордонних справ Миколою Точицьким і попросив українську сторону суворо дотримуватись «Декларації про встановлення дипломатичних відносин між КНР та КНР.
Але незважаючи на цей не дуже вдалий початок, Україна та Тайвань поступово вибудували ряд неофіційних відносин, що функціонує. До середини 1996 року Тайвань відвідували міністр освіти, охорони здоров’я, легкої промисловості та економіки України, заступник міністра економіки та культури, віце-спікер парламенту та голова Асоціації зовнішньої торгівлі. Крім політичного діалогу, розвивалося також культурне співробітництво, обміни між ВНЗ та співробітництво в галузі науки та досліджень.
КНР як “стратегічний партнер”
Можливість поглибити стосунки представилася у серпні 1996 року, коли Україну відвідав віце-президент і прем’єр-міністр Тайваню Лянь Чжань (連戰), який приїхав на приватне запрошення Київського університету для отримання ступеня почесного доктора. В Україні Лянь Чжань зустрівся з президентом Леонідом Кучмою, прем’єр-міністром, двома заступниками прем’єр-міністра, віце-спікером парламенту та мером Києва. Метою цих зустрічей знову-таки передусім було досягти офіційного визнання Тайваню дипломатичним союзником України.
Однак з боку КНР ця подія викликала велику хвилю обурення. КНР висловила протест проти візиту, наприклад, скасувала програму виїзду великої китайської делегації в Україну, скасувавши зустріч з українською військовою делегацією та відмовилася супроводжувати китайських дипломатів на прийомі з нагоди відзначення річниці незалежної держави. Пропозиція про встановлення офіційних українсько-тайванських відносин у результаті була відхилена. Через міністра закордонних справ Київ запевнив Пекін у своїй лояльності: Україна вважає Тайвань невід’ємною частиною Китаю. Таким чином, тайванська дипломатія знову зазнала невдачі. Україна, як і багато інших країн, зайняла подвійну позицію щодо Тайваню, продовжуючи підтримувати неофіційні відносини з островом, але водночас визнаючи політику “один Китай”.
Україна підтвердила свою відданість КНР у 2013 році, уклавши угоду, за якою Китай зобов’язався надати Україні захисну ядерну парасольку у разі вторгнення. У документі голова КНР Сі Цзіньпін пообіцяв, що китайські ядерні сили захистять Україну у разі ядерної загрози. У двосторонній угоді обидві держави визначено як “стратегічні партнери”. Нинішня війна в Україні надала можливість перевірити це “стратегічне партнерство”, і стало ясно, що Китай не дотримався своїх обіцянок. Він не тільки не відповів на погрози застосувати ядерну зброю, висловлену Володимиром Путіним невдовзі після вторгнення, а й утрималося в Генеральній Асамблеї ООН під час ухвалення резолюції, яка засуджує російську агресію в Україні.
Внаслідок вище описаних дипломатичних невдач відносини між Україною та Тайванем на рубежі століть були тимчасово заморожені. Проте іноді мали місце спорадичні контакти. Можна згадати, наприклад, візит колишнього президента України Леоніда Кравчука, який у 2001 році зустрівся із президентом Чень Шуйбянем (陳水扁 chén shuǐ biǎn). Важливою була поїздка заступника голови Офісу президента Хуан Чжифана (黃志芳 huáng zhì fāng) у грудні 2005 р. на запрошення депутата Верховної Ради. 17 лютого 2014 року до Тайваню прибула делегація Міністерства закордонних справ України. У Тайчжуні учасники зустрілися із заступником мера Цай Бінкунем (蔡炳坤 cài bǐng kūn), а також з цієї нагоди відвідали місцеві культурні та освітні заклади.
Слабка двостороння торгівля
В 2005 році двостороння торгівля між Тайванем та Україною оцінювалася приблизно в 300 мільйонів доларів. Тайвань в основному експортує в Україну інформаційне та телекомунікаційне обладнання, запчастини для електроніки, сталь та автомобільні запчастини. Основні статті імпорту з України на Тайвань складають хімікати, нафту, метали (алюміній, залізо, сталь, цинк) та сільськогосподарську продукцію. У березні 2007 року Асоціація розвитку зовнішньої торгівлі Китайської Республіки (Тайвань) заснувала Тайванський торговельний центр у Києві. Однак через взаємовідсутність офіційних посольств побудова торговельних відносин та розширення спільного ринку утруднена, що призводить до природного скорочення товарообігу.
У 2013 році двостороння торгівля зросла до 363 млн. доларів США, але в наступні роки обсяги торгівлі стали помітно знижуватися. У 2019 році остаточна сума становила близько 278 мільйонів доларів США, а через рік вона навіть упала до менш як 221 мільйона. Торік товарообіг між Тайванем та Україною знову зріс до 327 млн доларів, але до квітня цього року товарообіг упав лише до 29,6 млн доларів. Це сума за третину календарного року, але все ж таки ясно, що на війну в Україні вплинули й економічні відносини з Тайванем.
Тайванська хвиля солідарності
Однак, незважаючи на не дуже тісні стосунки, Тайвань заступився за Україну. Після вторгнення Росії в Україну в лютому цього року міністерство закордонних справ Тайваню відразу ж різко засудило агресію. Так само відреагував і президент Цай Їнвень. У промові з нагоди відкриття випробувального полігону вітчизняних морських суден, яку вона виголосила у Національному університеті Чен Гун наступного дня після вторгнення, вона прокоментувала ситуацію в Україні: “Ми рішуче засуджуємо російське вторгнення в Україну, яке порушує суверенітет України та підриває мир та стабільність як у регіоні, і у всьому світі”.
Окрім формального засудження російської агресії, Тайвань також офіційно оголосив про запровадження санкцій щодо РФ наступного дня. Зокрема, обмеження на експорт напівпровідників на загальну суму 20 млн. доларів і блокада російських банків у міжнародній платіжній системі SWIFT. У квітні були жорсткішими й економічні санкції. Тайвань опублікував список із 57 “високотехнологічних” товарів, які можна використовувати не лише у цивільних, а й у військових цілях, у зв’язку з чим заборонив їхній експорт до Росії.
Тайванці продемонстрували величезний ступінь солідарності із захопленою Україною. З початку вторгнення в кампанії зі збору коштів було зібрано десятки мільйонів доларів, і продовжують організовуватися публічні збори. Частина грошей із Тайваню прямувала безпосередньо до постраждалих районів України, а решта сум потім прямувала до сусідніх країн, щоб допомогти місцевим органам влади полегшити витрати, пов’язані з напливом українських біженців.
Тайвань надавав гуманітарну допомогу Україні та сусіднім країнам у кілька етапів. Ще 7 березня до Польщі, яка прийняла найбільшу кількість біженців у перші дні вторгнення, було відправлено 3,5 млн. доларів. Наступного тижня, зокрема, 15 березня, Міністерство закордонних справ відправило до Європи загалом 11,5 млн. доларів США; Польща знову отримала 6,5 млн. доларів США, Словаччина, Чехія та Угорщина отримали 1,5 млн. доларів США, а Литва отримала 500 000 доларів США. На початку квітня Тайвань передав другу партію фінансової допомоги на загальну суму 11,5 млн. доларів США, яка знову вирушила до країн, близьких до України, тобто. у Словаччину, Чехію, Угорщину та Литву. Крім того, Тайвань надав додаткові індивідуальні пожертвування у розмірі 1 млн. доларів Словаччині, Чехії, Литві, Латвії та Естонії.
Окрім грошових пожертвувань, за допомогою громадськості нам вдалося зібрати понад 31 000 ящиків подарунків у натуральній формі загальною вагою 650 тонн. Дванадцять партій було відправлено до Словаччини 17 березня, решта прибула до Польщі. Крім того, Братислава отримала ще 250 000 доларів на допомогу в інтеграції українців, які рятуються від війни.
Тайвань стоїть за Україною
Громадськість також висловлювала співчуття змученому війною народу України через масштабні антивоєнні протести. За останні три місяці сотні тайванських, українських та інших активістів кілька разів марширували в Тайбеї та інших містах, щоб висловити свою незгоду з війною, що триває. Після різких свідчень про розстріл “Буку” громадяни України, які проживають на Тайвані, та їхні прихильники влаштували демонстрацію протесту проти звірств, здійснених російською армією щодо громадян України. Демонстрації також відбуваються щодня перед посольством Москви у Тайбеї після вторгнення. Крім протестів, для фінансової підтримки України було організовано різноманітні культурні заходи, на яких учасники могли познайомитися з українською культурою та звичаями. Так, наприклад, відбувся пікнік на Вишиванці, а також український стенд був присутній на європейському фестивалі, що проводився з нагоди Дня Європи.
Ініціатором цих заходів є некомерційна організація “Тайвань стоїть з Україною” 台灣 烏克蘭 陣線, яка була заснована одразу після початку війни тайванськими та українськими активістами, а також громадянами Литви, Польщі, Казахстану та інших країн. Паралельно з цією організацією існує і новий форум Україна+Тайвань, який, з іншого боку, прагне розповсюджувати інформацію про Тайвань серед українців. Одним із її засновників є Олександр Шин, українець, який нині проживає на Тайвані, який також займається організацією благодійних акцій на підтримку змученого війною народу України. Для проекту Sinopsis Олександр дав невелике інтерв’ю, в якому розповів про процес формування тайванських стендів з Україною, передісторію їхньої діяльності, принципи роботи та цілі.
За його словами, організація відіграє ключову роль, особливо у справі централізації зусиль з надання допомоги війною, що роздирається, Україні та її народу. Хоча нині на Тайвані проживає близько 250 українців, до початку війни не було міцної, згуртованої спільноти, і більшість співвітчизників країни познайомилися лише завдяки антивоєнним акціям протесту. За словами Олександра, здебільшого це пов’язано з відсутністю офіційної української ради, яка могла б допомогти не лише у створенні місцевої української громади, а й у спрощенні організації вищезазначених заходів. Як приклад, він навів посольство України в Японії, яке допомагає місцевим співвітчизникам організовувати благодійні проекти, що значно спрощує весь процес. Принаймні місцеві активісти намагаються поширювати інформацію про Україну в індивідуальному порядку, сподіваючись у майбутньому побачити дипломатичні відносини. Олександр також зазначив, що для налагодження глибших відносин між країнами необхідно налагодити особисті контакти між простими тайванцями та українцями, що успішно відбувається завдяки діяльності тайванських стендів з Україною.
За його словами, організація відіграє ключову роль, особливо у справі централізації зусиль з надання допомоги війною, що роздирається, Україні та її народу. Хоча нині на Тайвані проживає близько 250 українців, до початку війни не було міцної, згуртованої спільноти, і більшість співвітчизників країни познайомилися лише завдяки антивоєнним акціям протесту. За словами Олександра, здебільшого це пов’язано з відсутністю офіційної української ради, яка могла б допомогти не лише у створенні місцевої української громади, а й у спрощенні організації вищезазначених заходів. Як приклад, він навів посольство України в Японії, яке допомагає місцевим співвітчизникам організовувати благодійні проекти, що значно спрощує весь процес. Принаймні місцеві активісти намагаються поширювати інформацію про Україну в індивідуальному порядку, сподіваючись у майбутньому побачити дипломатичні відносини. Олександр також зазначив, що для налагодження глибших відносин між країнами необхідно налагодити особисті контакти між простими тайванцями та українцями, що успішно відбувається завдяки діяльності тайванських стендів з Україною.
Він додав, що “тайванці продемонстрували нескінченний ступінь підтримки та солідарності, як у фінансовому, так і моральному відношенні. Відкриття посольств могло б, серед іншого, допомогти підвищити поінформованість про Тайвань серед українців та посилити присутність Тайваню в Україні”. “Ми знаємо, що Тайвань намагається це зробити, але це потребує більшої готовності з боку українського уряду”.
Війна як можливість перезапустити відносини
Той факт, що Тайвань давно намагається встановити хоча б неформальні дипломатичні відносини з Україною, є очевидним як при погляді в минуле, так і при більш уважному розгляді тих кроків, які Тайвань зараз робить щодо України. Однак нічого не буває безкоштовно, і в дипломатії це прислів’я вірне подвійно. Звичайно, тайванцям не можна відмовити у великому співпереживанні та солідарності в контексті подій в Україні, але ясно, що крім щирого співчуття та зусиль з надання гуманітарної допомоги, їх власні побоювання з приводу китайського вторгнення, що насувається, і пов’язаних з ним віри в демократичну допомогу небайдужих партнерів. Нації, яка живе під постійною загрозою вторгнення авторитарної, набагато сильнішої влади, неважко співпереживати становищу змучених війною українців. Крім того, допомога, яку надає тайванський уряд, сприяє підняттю його авторитету в очах світової спільноти. У своїй статті “Публічна дипломатія малих держав та реальність Чеської Республіки” Яна Петеркова згадує так звану стратегію “дипломатії розриву”, яка асоціюється насамперед із малими державами, які не так багато можливостей заявити про себе на міжнародному рівні. сцени. “Держава шукає певний вид діяльності чи область, в якій вона могла б спеціалізуватися і де вона могла б позиціонувати себе як шановного та відповідального члена міжнародної спільноти. є гарантією для інших. Також слід поважати повноправного члена міжнародних організацій.
Допомога Україні — це також спосіб для Тайваню налагодити відносини з іншими країнами Центральної та Східної Європи, на які останнім часом він систематично орієнтується за допомогою дипломатії. Тому не дивно, що гроші, що розподіляються в рамках кампаній зі збору коштів, були розподілені державою між її найбільш надійними партнерами, а саме Литвою, Чехією, Польщею та іншими. Але чому немає фінансової підтримки для вирішення кризи біженців із Тайваню, які прибувають до Молдови чи Румунії, які зіткнулися з найбільшим напливом біженців одразу після Польщі?
Напевно тому, що вкладати гроші в ці країни Тайваню не так вигідно, як підтримувати держави, які нещодавно посіли публічні та сильні позиції від імені Тайваню. Наприклад, нам не треба далеко ходити. Можна згадати, наприклад, резолюцію на користь Тайваню у Всесвітній організації охорони здоров’я, за яку нещодавно проголосував Сенат Чехії.
За невпинною підтримкою, яку Україна отримує від Тайваню, також, безумовно, стоїть спроба внести суттєве зрушення до рамок стагнуючих українсько-тайванських дипломатичних відносин. Як зазначалося вище, Тайвань у минулому кілька разів зазнав невдачі у своїх спробах встановити офіційні контакти, тому в нинішній ситуації він знаходить “свободу на ринку” і сподівається встановити хоча б неофіційні відносини. КНР не забула відреагувати на позицію Тайваню і, позиціонуючи себе як стратегічного партнера Росії, намагається публічно очорнити Тайвань і звинуватити його у хибному благоденстві та “наживанні на чужих стражданнях”. У відповідь тайванський уряд заявив, що допомога Тайваню Україні “виходить від щирого серця”. Він додає, що Тайвань “зобов’язаний підтримувати інші демократичні держави”. Однак він не заперечує віри в тіснішу співпрацю в майбутньому. Міністр закордонних справ Джозеф Ву заявив, що, хоча країна не мала дипломатичних відносин, український уряд висловив вдячність Тайваню, додавши: “Ми хотіли б розвивати взаємовигідні відносини, але зараз ми зосередимося на тому, як допомогти українському народу. “
Будучи невеликою країною, яка наразі офіційно визнана лише 14 державами, Тайвань давно прагне встановити міцні дипломатичні відносини і знайти нових стабільних партнерів. В останні роки Тайвань активно орієнтується на країни Центральної та Східної Європи, тому завоювати прихильність України, від якої Тайвань багато років відмовляється на користь Китаю, стало б великою перемогою тайванської дипломатії.